Слово архімандрита Митрофана (Юрчука) при нареченні його в єпископа Переяслав-Хмельницького

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико! Богомудрі архіпастирі Церкви Христової!

У цей священний і відповідальний момент, коли я стою перед вами, моє серце і душу переповнюють духовний трепет та хвилювання. Рішенням Вашого Блаженства та Священного Синоду Української Православної Церкви я покликаний до високого єпископського служіння. Дозвольте висловити Вам, Ваше Блаженство, та Священному Синоду щиру вдячність за довіру до мене, грішного.

Усвідомлення висоти архієрейського служіння в Церкві змушує мене реально оцінити свої сили. Звичайних, людських сил недостатньо, щоб звершувати його так, як того очікує від нас Господь. Але надихають слова Спасителя: «Без Мене не можете творити нічого». Він дає особливі благодатні дари для цього в Таїнстві архієрейської хіротонії. Ці дари єпископ отримує не як нагороду за свої заслуги, а як дар апостольського наступництва. Свята Церква вчить, що Сам Господь обирає Своїх служителів: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і поставив вас, щоб ви йшли і приносили плід» (Iн. 15, 16). Хвилююся про те, наскільки плідним буде те дерево, яке Господь посадив сьогодні в моїй особі.

Нині переживаю відповідальний і трепетний момент: перегортається ще одна сторінка мого життя. Виникають питання - що ж буде далі, що мене чекає в майбутньому, наскільки буду гідним цього високого покликання.

Мимоволі подумки повертаюся в минуле. Дякую милосердному Богові за Його Промисел про мене, за ті шляхи, якими Він вів і веде мене до спасіння. З раннього дитинства батьки виховували мене в православній вірі. Любов до Бога та Церкви привели мене до Одеської духовної семінарії, Духовної академії в Москві та Варшаві, до чернецтва і священства. В останні роки я обіймав посаду проректора Київських духовних академії та семінарії.

Хочу висловити щиру синівську подяку Вам, Ваше Блаженство, за Вашу участь у моєму житті. З Вашого благословення мене прийняли до числа братії Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, я став викладачем і проректором Київських духовних шкіл. Вважаю щасливими ті роки, які я провів тут, у цій святині, під Вашим батьківським святительським омофором. Я мав і маю чудову нагоду вчитися у Вас, Ваше Блаженство, мудрості, терпінню, самовідданому служінню Богові, Святій Церкві та людям.

Сьогодні мої слова щирої синівської подяки висловлюю й Високопреосвященнішому владиці Агафангелу, митрополиту Одеському та Iзмаїльському. Саме з його святительського благословення я розпочав свій шлях свідомого служіння Церкві Христовій. Він дав мені путівку в життя і сьогодні вона привела мене до єпископського служіння.

Хотів би щиро подякувати наміснику Києво-Печерської Лаври владиці Павлу та братії, ректору Київських духовних шкіл отцю Миколаю, викладачам і студентам. Життя та спілкування з ними було і залишається для мене джерелом натхнення та оптимізму. Прошу сьогодні їхньої духовної підтримки та святих молитов.

Усі ми служимо Церкві й виконуємо в цьому служінні той послух, якого вона чекає від нас. Слухняність у святих отців була завжди найвищою чеснотою. Весь шлях свого служіння в Церкві я сприймаю як послух. Як до послуху ставлюся і до своєї архієрейської хіротонії.

Усвідомлюючи своє недостоїнство, слабкість і недосвіченість, я щиро прошу Вас, Ваше Блаженство, помолитися за мене, щоб моє служіння було благим для Церкви і спасенним для мене. Амінь.

Источник